Організація підмереж – складання адресного плану
Організація підмереж деякої мережі починається з того, що для мережі отримана мережева адреса певного класу, наприклад, 193.1.1.0/24, тобто блок IP-адрес певного розміру, і визначена необхідна кількість підмереж та кількість станцій у підмережі максимального розміру. Необхідно побудувати адресний план мережі з підмережами одного ієрархічного рівня. Це включає визначення мережевої маски, тобто довжини розширеного мережевого префіксу, номерів підмереж і номерів станцій у кожній підмережі.
Визначення мережевої маски. Перший крок полягає у визначенні кількості бітів, відведених для номера підмережі. Оскільки номер підмережі визначений цілою кількістю бітів в адресі, то, як вже вказувалося вище, необхідна кількість підмереж повинна бути округлена до ближчої більшої цілої степені 2. Наприклад,якщо потрібно 6 підмереж, то для номера підмережі слід виділити 3 біти (23=8) і дві підмережі будуть початково невикористані і зарезервовані для майбутнього розвитку мережі. Розширений мережевий префікс для заданої адреси мережі 193.1.1.0/24 повинен бути довшим на 3 біти, тобто становити /27 і мережева маска в крапкованому децимальному записі дорівнюватиме 255.255.255.224. При цьому для адреси станції залишається 5 бітів, що дозволяє пронумерувати 25-2=30 станцій в одній підмережі. Це проілюстровано на рис. 3.10. Очевидно, що максимальна кількість підмереж і максимальна кількість станцій у кожній підмережі взаємопов’язані.
Р ис. 3.10. Визначення мережевої маски або довжини розширеного мережевого префіксу.
Встановлення номерів підмереж. Підмережі нумерують послідовними номерами від 0 до 2n, де n – кількість бітів, відведених для номера підмережі. В загальному випадку для визначення підмережі #m мережевий адміністратор поміщає двійкове представлення числа m у поле номера підмережі, при потребі доповнивши його зліва нулями. Наприклад, для трибітового поля номера підмережі номер підмережі 3 слід подати у вигляді 0112. Для повищого прикладу вісім номерів підмереж показані на рис. 3.11. Підкреслена частина двійкового представлення кожної адреси є розширеним мережевим префіксом, а виділена товстим шрифтом відзначає поле номера підмережі.
Р ис. 3.11. Приклад встановлення номерів підмереж.
У визначенні підмереж у документі RFC 950 заборонено вживати підмережі з номерами, які містять всі двійкові нулі та всі двійкові одиниці, щоб уникнути ситуацій, які можуть заплутати раутери з повнокласовим раутінгом. Відзначимо, що сучасні раутери можуть працювати як з повнокласовими протоколами раутінгу (як, наприклад, RIP-1), так і з безкласовими протоколами (як OSPF або BGP-4). Такі заплутані ситуації можуть виникнути тому, що без підтримки мережевої маски або довжини префіксу неможливо, наприклад, відрізнити оголошення маршруту 193.1.1.0 до мережі 193.1.1.0/24 і до підмережі 193.1.1.0/27. Для підмереж з усіма двійковими одиницями в номері підмережі ускладнення при повнокласовому раутінгу (без підтримки мережевої маски) можуть виникнути внаслідок потреби розрізняти висилання скерованих широкомовних пакетів (до всіх підмереж) від пакетів, скерованих до підмережі з відповідним номером, складеним тільки з двійкових одиниць. Наприклад, широкомовна адреса 193.1.1.255 може стосуватися як до цілої мережі 193.1.1.0/24, так і тільки до підмережі 193.1.1.224/27. Її інтерпретація повністю визначається мережевою маскою або довжиною префіксу (рис. 3.12).
Р ис. 3.12. Ідентифікація широкомовного пакету.
Внаслідок опрацювання протоколів раутінгу, які підтримують мережеву маску або довжину префіксу для кожного маршруту адреси з номерами підмереж, складеними з усіх нулів або з усіх одиниць, стали знову придатними всупереч застереженню RFC 950.
Встановлення номерів станцій для кожної підмережі. У загальному випадку станції в кожній підмережі нумерують послідовними номерами від 1 до 2s-1, де s – кількість бітів, виділених для поля HostID (номера станції). Як вказано вище, номер станції з усіма двійковими нулями ідентифікує (під)мережу, а з усіма двійковими одиницями – широкомовний пакет, скерований до (під)мережі.
У наведеному вище прикладі для номера станції виділено 5 бітів, що дозволяє пронумерувати 25-2=30 станцій. Подібно до номера підмережі, мережевий адміністратор нумерує станції, поміщаючи двійкове представлення номера, при потребі доповнене зліва нулями, у поле номера станції. Для даного прикладу на рис. 3.13 показана нумерація станцій підмережі №2. Підкреслено розширений мережевий префік, а номер станції виділено товстим шрифтом.
Рис. 3.13. Приклад встановлення номерів станцій.
Визначення широкомовних адрес для кожної підмережі. У загальному випадку широкомовна адреса для підмережі №n завжди на одиницю менша від базової адреси підмережі №(n+1). Наприклад, якщо базова адреса підмережі №2 – це 193.1.1.64, то широкомовна адреса для підмережі №1 дорівнює 193.1.1.63. Звичайно, завжди діє загальне правило: для широкомовної адреси (під)мережі всі біти поля номера станції встановлені в “1”.
- 3. Мережі ip.
- Коротка історія Internet та ip-технологій
- Модель tcp/ip.
- Потреба в проектуванні ip-мереж
- Проектування ip-мережі
- Загальний погляд на проектування.
- Етапи проектування мережі
- Розгляд застосувань
- Розгляд платформ.
- Розгляд мережевої інфраструктури.
- Ідеальна мережа
- Структура ip-адреси.
- Повнокласова та безкласова ip-адресація
- Структура ip-адрес при повнокласовій адресації.
- Використання мережевої маски.
- Безкласова ip-адресація
- Мережі та підмережі.
- Спосіб впровадження підмереж.
- Розширений мережевий префікс і мережева маска.
- Організація підмереж – складання адресного плану
- Загальні правила побудови адресного плану мережі з підмережами.
- Нові розв’язання для масштабування адресного простору Internet.
- Мережеві маски змінної довжини.
- Впровадження cidr
- Раутінг у безкласовому середовищі.
- Трансляція мережевих адрес
- Статична nat.
- Динамічна nat .
- Динамічна nat з перевантаженням.
- Динамічна nat з надлишковими зовнішніми інтерфейсами.
- Nat всередині локальних адрес.
- Динамічна nat з трансляцією номерів портів для глобальної адресації.
- Спільне використання статичної та динамічної nat.
- Переваги та недоліки nat
- Відповідність між mac-адресами та ip-адресами.
- Протоколи високого рівня і mac-адреси.
- Протокол arp.
- Протокол rarp (Reverse Address Resolution Protocol)
- Пересилання данограм.
- Концепція пересилання данограм.
- Опції данограми.
- Інкапсуляція, фрагментація та реасемлювання данограми.
- Інкапсуляція данограми.
- Фрагментація данограми.
- Реасемблювання данограми.
- Протокол повідомлень управління icmp
- Повідомлення icmp
- Раутінг в ip-мережах
- Раутінг (маршрутування) – основні поняття
- Встановлення маршруту
- Комутація.
- Маршрутовані протоколи і протоколи раутінгу
- Прямий і непрямий раутінг.
- Прямий раутінг і використання arp
- Непрямий раутінг
- Машрути за замовчуванням
- Використання протоколу icmp для маршрутизації
- Статичний раутінг та організація підмереж
- Під’єднання окремого вузла до раутера wan
- Стандартна керована конфігурація раутера
- Під’єднання локальної мережі до раутера wan
- Ієрархічний розподіл адрес класу c
- Об’єднання мереж через wan-зв’язок “пункт-пункт”
- Замовник з багатьма локалізованими lan
- Замовник з окремими lan, сполученими через виділені лінії
- Замовник із сервером мережевого доступу
- Динамічний раутінг