11.4.3 Час подвійного обороту і розпізнавання колізій

Чітке розпізнавання колізій всіма станціями мережі є необхідною умовою коректної роботи мережі Ethernet. Якщо яка-небудь передавальна станція не розпізнає колізію і вирішить, що кадр даних нею переданий вірно, то цей кадр даних буде загублений. Через накладення сигналів при колізії інформація кадру спотвориться, і він буде відбракований приймаючою станцією (можливо, через розбіжність контрольної суми). Швидше за все, перекручена інформація буде повторно передана яким-небудь протоколом верхнього рівня, наприклад транспортним чи прикладним, працюючим із установленням з'єднання. Але повторна передача повідомлення протоколами верхніх рівнів відбудеться через значно більш тривалий інтервал часу (іноді навіть через кілька секунд) у порівнянні з мікросекундними інтервалами, якими оперує протокол Ethernet. Тому якщо колізії не будуть надійно розпізнаватися вузлами мережі Ethernet, то це приведе до помітного зниження корисної пропускної здатності даної мережі.

Для надійного розпізнавання колізій повинно виконуватися наступне співвідношення: Т_min=>PDV де T_min — час передачі кадру мінімальної довжини, а PDV — час, за який сигнал колізії встигає поширитися до самого далекого вузла мережі. Тому що в гіршому випадку сигнал повинний пройти двічі між найбільш вилучений друг від друга станціями мережі (в одну сторону проходить неспотворений сигнал, а на зворотному шляху поширюється вже перекручений колізією сигнал), цей час називається часом подвійного обороту (Path Delay Value, PDV).

При виконанні цієї умови станція передавач повинна встигнути знайти колізію, яку викликав переданий станцією кадр, ще до того, як вона закінчить передачу цього кадру.

Очевидно, що виконання цієї умови залежить, з одного боку, від довжини мінімального кадру і пропускної здатності мережі, а з іншого боку, від довжини кабельної системи мережі і швидкості поширення сигналу в кабелі (для різних типів кабелю ця швидкість трохи відрізняється).

Усі параметри протоколу Ethernet підібрані таким чином, щоб при нормальній роботі вузлів мережі колізії завжди чітко розпізнавалися. При виборі параметрів, звичайно, враховувалося і приведене вище співвідношення, що зв'язує між собою мінімальну довжину кадру і максимальну відстань між станціями в сегменті мережі.

В стандарті Ethernet прийнято, що мінімальна довжина поля даних кадру складає 46 байт (що разом зі службовими полями дає мінімальну довжину кадру 64 байт, a разом із преамбулою - 72 байт чи 576 біт). Звідси може бути визначене обмеження на відстань між станціями.

Отже, у 10-мегабітному Ethernet час передачі кадру мінімальної довжини дорівнює 575 бітових інтервалів, отже, час подвійного обороту повинний бути менше 575 мкс. Відстань, що сигнал може пройти за цей час, залежить від типу кабелю і для товстого коаксіального кабелю дорівнює приблизно 13 280м. З огляду на, те що за цей час сигнал повинний пройти по лінії зв'язку двічі, відстань між двома вузлами не повинне бути більше 6 635м. У стандарті величина цієї відстані обрана істотно менше, з обліком інших, більш строгих обмежень.

Одне з таких обмежень зв'язано з гранично припустимим загасанням сигналу. Для забезпечення необхідної потужності сигналу при його проходженні між найбільш віддаленими друг від друга станціями сегмента кабелю максимальна довжина безупинного сегмента товстого коаксіального кабелю з обліком внесеного їм загасання обрана в 500 м. Очевидно, що на кабелі в 500 м умови розпізнавання колізій будуть виконуватися з великим запасом для кадрів будь-якої стандартної довжини, у тому числі і 72 байт (час подвійного обороту по кабелю 500 м складає всього 43,3 бітових інтервали). Тому мінімальна довжина кадру могла б бути встановлена ще менше. Однак розробник технології не стали зменшувати мінімальну довжину кадру, маючи на увазі багато сегментні мережі, що будуються з декількох сегментів, з'єднаних повторювачами.

Повторювачі збільшують потужність переданих із сегмента на сегмент сигналів в результаті загасання сигналів зменшується і можна використовувати мережу набагато більшої довжини складаючи її з декількох сегментів. У коаксіальних реалізаціях Ethernet розробники обмежили максимальну кількість сегментів у мережі п'ятьма, що у свою чергу обмежує загальну довжину мережі 2500 метрами. Навіть у такий багатосегментній мережі умова виявлення колізій як і раніше виконується з великим запасом (порівняємо отримане з умови припустимого загасання відстані в 2500 обчисленим вище максимально можливим за часом поширення сигналу відстанню 6635 м). Однак у дійсності часовий запас є істотно менше, оскільки в багатосегментних мережах самі повторювачі вносять у поширення сигналу додаткову затримку в кілька десятків бітових інтервалів. Природно, невеликий запас був зроблений також для компенсації відхилень параметрів кабелю і повторювачів.

У результаті вираховування всіх цих і деяких інших факторів було ретельно підібране співвідношення між мінімальною довжиною кадру і максимально можливою відстанню між станціями мережі, що забезпечує надійне розпізнавання колізій. Цю відстань називають також максимальним діаметром мережі.

Зі збільшень швидкості передачі кадрів, що має місце в нових стандартах, що базуються на тому ж методі доступу CSMA/CD, наприклад Fast Ethernet, максимальна відстань між станціями мережі зменшується пропорційно збільшенню швидкості передачі. У стандарті Fast Ethernet вона складає близько 210м, а в стандарті Gigabit Ethernet вона була б обмежене 25 метрами, якби розробники стандарту не почали деяких заходів для збільшенню мінімального розміру пакета. У табл. 11.4.2.1 приведені значення основних параметрів процедури передачі кадру стандарту 802.3, що не залежать від реалізації фізичного середовища. Важливо відзначити, що кожен варіант фізичного середовища технології Ethernet додає до цих обмежень свої, часто більш строгі обмеження, що також повинні виконуватися і які будуть розглянуті нижче.