Метод фазових траєкторій
Метод фазових траєкторій (фазового простору, фазової площини) – графоаналітичний метод наближеного дослідження нелінійних систем. Суть метода полягає в оцінці поведінки системи за допомогою наочних геометричних уявлень – фазових параметрів. Фазовий простір (простір станів) – простір в прямокутній системі координат, якими є вихідна змінна та (n-1) її похідних. Кількість фазових координат дорівнює порядку системи n, тому для системи другого порядку (n=2) фазовий простір є 2-х вимірним, тобто перетворюється у фазову площину. В цьому випадку термін “фаза” має таке ж значення, що і “стадія”, тобто розвиток, зміна стану. Точка з координатами (xi, xj) називається зображуючою, а лінія, по якій вона переміщується при зміні стану системи – фазовим портретом. Це сукупність траєкторій, які визначають множину груп початкових умов та розв’язок диференціальних рівнянь системи. Фазові траєкторії дають повне уявлення про характер процесів в системі, крім часових оцінок, тому що час з розгляду процесів виключається.
Якщо розглядати в системі стабілізації відхилення то усталеному стану буде відповідати точка , тобто початок координат. Цей стан відповідає так званій особливій точці. Різним фазовим траєкторіям відповідають різні особливі точки. Наприклад, для лінійних стійких систем всі фазові траєкторії асимптотично стягуються в початок координат, а у випадку нестійких систем – прямують в нескінченінсть.
З розгляду наведеного матеріалу можна зробити висновок, що найбільш зручним є метод фазової площини. Запишемо диференціальне рівняння системи другого порядку:
(1.1)
Будемо вважати, що х – вихідна координата системи і приймемо х1=х, тоді:
(1.2)
Рівняння (1.1) запишемо у вигляді двох рівнянь 1-го порядку:
або (1.3)
Розділимо друге рівняння в (1.3) на перше:
(1.4)
Після інтергування отримуємо рівняння фазових траєкторій:
(1.5)
де: С1, С2 – постійні інтегрування. Вид функції залежить від коефіцієнтів аi, які визначають корені характеристичного поліному системи:
(1.6)
корені рівняння:
(1.7)
В методі фазової площини головним, визначальним моментом є те, що кожному перехідному процесу в системі відповідає своя фазова траєкторія. Вид коренів рівняння (1.6) розглядався в розділі, присвяченому стійкості автоматичних систем (частина перша). На рис. 1.4 показана відповідність перехідних процесів і фазових траєкторій НЛС, що відповідає комплексним попарно спряженим кореням з від’ємною (а) та додатною (б) дійсними частинами і уявними (в). Можна знайти також інші перехідні процеси, наприклад, аперіодичні та відповідні фазові портрети.
а)
б)
в)
Рис.1.4. Перехідні процеси і фазові траєкторії НЛС
а) стійкої; б) нестійкої; в) на межі стійкості
Аналіз перехідних процесів та відповідних фазових портретів НЛС приводить до таких результатів:
стійкому коливальному процесу відповідає фазова траєкторія, яка збігається до початку координат (рис.1.4,а). Особливою точкою тут є стійкий фокус;
нестійкому коливальному процесу відповідає фазова траєкторія, яка віддаляється від початку координат, особливо точка – нестійкий фокус (рис.1.4,б);
періодичному процесу (автоколиванням) відповідає замкнена фазова траєкторія (коло або еліпс), яка називається граничним циклом (рис.1.4,в), особлива точка – центр.
Для інших фазових траєкторій особливими точками можуть бути стійкий або нестійкий вузол, сідло.
За графіком граничного циклу можна наближено визначити параметри автоколивань: частота характеризується відношенням відрізків на осях х2 до х1, а амплітуда дорівнює відрізку на х1.
Фазові траєкторії НЛС мають свої особливості. Це викликано тим, що для лінійної системи характер особливої точки повністю визначає її поведінку при будь-яких відхиленнях від стану рівноваги, тобто стійкість лінійної системи не залежить від величини збурення і ця властивість зберігається у всіх точках фазового простору. Для НЛС характер особливої точки визначає поведінку фазових траєкторій лише поблизу точки рівноваги. Може бути такий випадок: стан рівноваги НЛС нестійкий, перехідний процес розбіжний, але він може перейти в стійкий граничний цикл (рис.1.5).
а) б) в)
Рис.1.5. Фазові траєкторії нелінійних систем
а) стійкий граничний цикл; б) нестійкий граничний цикл; в) два граничних цикли
Якщо в нелінійній системі є суттєві зони нечутливості та сухого тертя, то усталеному стану відповідає не один режим, а область, і особлива точка “витягується” в особливу лінію(рис.1.6).
Рис.1.6. Фазові траєкторії НЛС із зоною нечутливості і сухим тертям
В залежності від особливостей НЛС в них можуть бути автоколивання:
з м’яким режимом збудження, коли після включення завжди система переходить в режим автоколивань не залежно від початкових умов і зовнішніх збурень;
з жорстким режимом збудження, коли для виникнення автоколивань, які відповідають стійкому циклу, необхідно створити достатньо велике початкове відхилення. Наприклад, зображуюча точка знаходиться поза стійким граничним циклом, а під впливом зовнішніх сигналів вона може перейти на цей цикл або переміститись всередину цикла, і автоколивання затухнуть.
Фазовий портрет НЛС може мати кусково-лінійні або розривні характеристики, складатись з кількох областей з різними фазовими траєкторіями. В цьому випадку на фазовому портреті є лінії перемикання, які відділяють одну область від іншої.
Розроблено метод наближеної побудови фазових портретів НЛС, який дістав назву методу припасовування (зшивання), коли характеристики нелінійностей подаються у вигляді кусково-лінійних залежностей (ламаною лінією). Це відповідає тому, що в правій частині рівняння фазових траєкторій буде набір кількох лінійних функцій для лінійних дільниць характеристики нелінійної ланки. В процесі зміни х1 та х2 відбувається заміна однією функції на іншу в момент проходження через точки зламу. В результаті фазова характеристика розбивається на ряд дільниць, в межах кожної з яких їх рівняння є лінійними і легко інтегруються. Таким чином, точки зламу кусково-лінійної характеристики відповідають лінії переключення, зміни правої частини рівняння (рис.1.7), де показана лінія перемикання АВСD для системи другого порядку.
Рис.1.7. Лінія перемикання для системи 2-го порядку
Рис.1.8. Фазовий портрет системи з релейним елементом
Для НЛС з релейним 2-х позиційним елементом фазовий портрет показаний на рис.1.8. Лінія перемикання співпадає з віссю х2 (х1=0). Для НЛС з релейними елементами існує ковзний режим, коли зображаюча точка переміщується по лінії переключення, наближаючись до початку координат (“ковзає”). Перехідний процес в релейній системі протікає як в неперервній системі. При цьому релейний елемент переключається з достатньо великою частотою, а ковзний режим (коливання навколо лінії переключення) створює ефект вібраційної лінеаризації.
Крім метода припасовування (зшивання) для побудови фазових портретів НЛС використовується метод ізоклін – кривих з однаковим нахилом фазових траєкторій, які проходять через точки цих кривих.
Головним методом дослідження НЛС є використання ЕОМ: визначається кількість і характер можливих станів рівноваги, кількість граничних циклів і їх взаємне розташування, що дає можливість оцінити сукупність можливих режимів роботи системи. Виконуються також розрахунки для найбільш важливих початкових умов.
- Рецензент б.М. Гончаренко, д-р техн. Наук
- Частина друга
- Загальні положення ................................................................................
- Контрольні запитання
- Нелінійні системи
- Особливості нелінійних систем
- Типові нелінійності автоматичних систем
- Типові нелінійності з однозначними характеристиками
- Метод фазових траєкторій
- 1.4. Проходження випадкового сигналу через нелінійну ланку. Статистична лінеаризація
- 1.5. Гармонічна та вібраційна лінеаризація нлс
- 1.6. Методи дослідження стійкості нелінійних систем
- 1.7. Методи дослідження режимів роботи та якості нелінійних систем
- Підвищення якості автоматичних систем керування. Особливі системи.
- Корекція динамічних властивостей аср
- Багатоконтурні системи
- Спеціальні системи
- Контрольні запитання
- 3. Дискретні системи
- 3.1. Класифікація дискретних систем
- 3.2. Релейні (позиційні) системи
- Перехідні процеси в релейних системах
- 3.3. Лінійні імпульсні системи
- 3.2.1. Загальна характеристика імпульсних систем (іс)
- 3.3.2 Функціональна та алгоритмічна структури іс з аім
- 3.3.3. Математичний опис імпульсних систем з аім
- 3.3.4 Стійкість та якість імпульсних систем
- 3.4 Цифрові системи
- 4. Оптимальні системи
- 4.1. Загальні положення
- 4.2. Критерії оптимальності та обмеження в задачах оптимального керування об’єктами
- 4.3. Методи оптимізації
- 4.4. Синтез оптимальних систем
- 5. Адаптивні системи автоматичного керування
- 5.1. Загальні положення
- 5.2. Адаптивні системи з еталонними моделями та ідентифікаторами
- 5.3. Екстремальні автоматичні системи
- 5.4 Системи із саморганізацією
- Основна література
- Додаткова література