1.1. Загальні положення

Приведення в рух робочих машин чи їх робочих органів здійс-нюється приводом. Найдавнішим видом привода був ручний при-вод, який з часом замінили кінним, коли зусилля людини замінили тяговою силою тварин. В подальшому його замінив механічний привод вітряного двигуна, водяного колеса, парової машини, двигу-на внутрішнього згорання і електричного двигуна, який зайняв па-нівне положення як у промисловості, так і у побуті.

Історія електропривода починається з 1838 р., коли вперше було використано двигун постійного струму для приведення в рух неве-ликого морського катера. Але такий електропривод був дорогим і широкого застосування не знайшов. Стрімке використання електро-привода почалося лише з часу створення (1891р.) фірмою Сіменс трифазного асинхронного двигуна з короткозамкненим ротором – простого за конструкцією, дешевого, надійного і довговічного дви-гуна. Для потреб регулювання швидкості був створений асинхрон-ний трифазний двигун з фазним ротором.

В даний час електроприводи споживають до 70% світового ви-робництва електроенергії. Отже, основним типом привода робочих органів машин є електричний привод або скорочено електропривод.

Сучасний електропривод не тільки приводить в рух виконавчі органи робочих машин, але здійснює і керування цим рухом. Тому його називають автоматизованим електроприводом.

Автоматизованим електроприводом називається електромеханіч-на система, яка складається з електричного двигуна, передавального механізму і керуючого пристрою. У цій системі електродвигун здій-снює перетворення електричної енергії у механічну, передавальний пристрій передає механічну енергію двигуна до виконавчого органу робочої машини і може змінювати вид і швидкість руху, а також величину моменту (зусилля). Керуючий пристрій забезпечує процеси пуску, гальмування і, за необхідністю, регулювання швидкості, моменту чи інших фізичних величин (прискорення, переміщення тощо) відповідно до технологічних вимог.