1.2.3. Основні види автоматичного керування
На першому етапі розвитку техніки керування використався практично лише один вид автоматичного керування – підтримка заданого постійного значення регульованої величини. Довгий час під системами автоматичного керування розумівся саме цей вид. Згодом число видів збільшувалося, і цілком імовірно, що шість основних їхніх видів не вичерпують не тільки можливі види в майбутньому, але й існуючі сьогодні.
Стабілізація (Stabilus – стійкий). Системи підтримки сталості керованої величини називають також системами стабілізації. Бажаний закон у них має вигляд х0 (t) = const.
Приклад системи автоматичної стабілізації напруги генератора постійного струму був розглянутий у п. 1.2 рис. 1.5. Якщо в цій схемі вилучити ланцюжок ДН — еталонна батарея — В — Д, то одержимо систему стабілізації, що діє по розімкнутому контурі. У ряді установок місцевого значення, де не потрібно високої точності стабілізації, такі розімкнуті схеми використовують й у наші дні.
Відома важлива особливість систем регулювання по відхиленню: якщо в них використати регулятори, що складаються тільки з елементів, що здійснюють звичайні аналітичні перетворення, тобто які характеризуються аналітичними статичними характеристиками, то регулювання по відхиленню може зменшити, але не усунути помилку.
Розглянемо схему з найпростішими лінійними перетворювальними ланками. Рівняння статики для такої схеми див. рис. 1.4г, 1.5 будуть
x=k0u – kzz; u= kp = kp(x0-x), (1.4)
де k0, kр й kz – постійні коефіцієнти, називані відповідно коефіцієнтами передачі об'єкта, регулятора й навантаження.
З (1.4) одержуємо значення регульованої величини х, яке залежить від навантаження z, зменшуючись із її ростом.
Регулювання, у якому стала помилка при постійному заданому значенні ха залежить від навантаження, називають статичним. Стала статична помилка
. (1.5)
Вираження це громіздко, і для оцінки ступеня залежності статичної помилки від навантаження переходять до рівнянь, що зв'язують відносні безрозмірні відхилення , , де абсолютні значення й віднесені, до базових значень, що відповідають номінальному навантаженню zном рис. 1.5. Взагалі статизм δ дорівнює відносній крутості регулювальної характеристики х = F (z) [або ], тобто
. (1.6)
Якщо характеристика прямолінійна, то
. (1.7)
Статичний регулятор підтримує постійне значення регульованої величини з помилкою. Статизм – це величина відносної статичної помилки при зміні навантаження від холостого ходу до номінальної. У деяких системах статична помилка небажана. Тоді переходять до регулювання, у якому вона в силу структури системи дорівнює нулю, тобто до астатичному регулювання. Регулювальна характеристика ідеального астатичного регулювання являє собою пряму лінію, паралельну осі навантаження рис. 1.6.
Рис. 1.6 - Регулювальна характеристика ідеального астатичного регулювання
Внаслідок неточності регулятора регульована величина може приймати будь-яке значення усередині деякої зони (на рисунку заштрихована), але помилка при цьому не буде залежати від навантаження. Для одержання астатичного регулювання в регуляторі потрібно усунути тверду залежність між положенням регулювального органа й значенням регульованої величини, для того щоб те саме значення регульованої величини можна було підтримувати при будь-якому навантаженні. Для цього в ланцюг регулювання вводять астатичну ланку. Прикладом астатичної ланки є інтегруюча ланка, описувана рівнянням
або (1.8)
Регулятор при цьому буде перебувати в рівновазі тільки в тому випадку, коли , тобто коли регульована величина буде дорівнювати заданому значенню. Електричний двигун являє приклад астатичної ланки. У схемі, зображеної на рис. 1.5, двигун, що переміщає повзунок реостата — астатична ланка, а зображена система є система астатичного регулювання.
Програмне керування. При програмному керуванні алгоритм функціонування заданий і можна побудувати спеціальний пристрій — датчик програми, що виробляє х0 (t). Таким чином, всі схеми, показані на рис. 1.4, у яких х0 (t) є задана функція, а ланки 1 являють собою датчики програми, що виробляють цю функцію, ставляться до класу систем програмного керування. Програмне керування можна здійснити по кожному з фундаментальних принципів або за допомогою їхньої комбінації.
У практиці використовують два види систем програмного керування: системи з часовою програмою й системи із просторовою програмою. У системах першого виду датчик програми виробляє безпосередньо функцію х0(t). Прикладами можуть служити пристрої, в яких рух годинного механізму або двигуна з рівномірним ходом перетвориться за допомогою функціональних перетворювачів (профільованих кулачків, реостатів і т.п.) у рух х0(t). До таких пристроїв відносять пристрої і програми для зміни температури гартівних печей, заводні іграшки, магнітофони, програвачі й т.д. Системи другого виду використають у програмному керуванні металообробними верстатами. У них рух виконавчого органа (інструмента) здійснюється по заданій у просторі траєкторії, закон же руху по траєкторії в часі мало істотний й у широких межах може бути довільним.
Використаються два способи просторового програмного керування. Перший полягає в тому, що рух по кожній з координатних просторових осей виконується окремим приводом, рух по одній з осей задається довільно (звичайно рівномірним), а інші рухи погоджуються з першим так, щоб інструмент рухався по заданій траєкторії. Прикладом може служити копіювальний палець П, що сковзає по шаблону 3 у системі керування 1 копіювальним верстатом 2 рис. 1.7. Один рух – подача по осі х двигуном Дх відбувається рівномірно, другий – рух по осі задається профілем кулачка (шаблона 3). При обробці виробу 4 інструмент Ф верстата 2 повторює рух пальця П. Другий спосіб полягає в тому, що задана траєкторія описується за допомогою системи параметричних рівнянь, у яких параметром є час, а потім будується вирішальний пристрій, що задає рух приводам по окремих осях відповідно до цих параметричних рівнянь.
Рис. 1.7 – Приклад програмного керування
Системи програмного керування за своєю структурою також можуть бути статичними й астатичними, однак, оскільки величини х0 (t) і z у них непостійні, статична помилка не усувається, тому що виникають сталі помилки, що залежать від швидкості й вищих похідних. Для усунення цих складові помилки можна вводити в систему додаткові астатичні ланки (підвищувати порядок астатизму).
- 6.050701 «Електротехніка та електротехнології»)
- 1. Структура та елементи систем автоматичного керування
- 1.1. Сутність та структура сак
- 1.1.1. Сутність автоматичного керування
- 1.1.2. Основні поняття автоматичного керування
- 1.1.3. Історія розвитку теорії автоматичного керування
- 1.1.4. Приклади системи автоматичного керування
- 1.1.5. Область застосування систем автоматичного керування
- 1.2. Класифікація та основні принципи побудови сак
- 1.2.1. Класифікація сак
- 1.2.2. Основні принципи побудови систем автоматичного керування
- 1.2.3. Основні види автоматичного керування
- 1.3. Елементи сак
- 1.3.1. Датчики
- 1.3.1.1. Загальні відомості про датчики
- 1.3.1.2 Способи отримання вимірювальних сигналів і типів датчиків для різних величин
- 1.3.1.3 Класифікація датчиків
- 1.3.1.3.1 Електричні датчики
- 1.3.1.3.2 Датчики-модулятори
- 1.3.1.4 Фоторезистори
- 1.3.1.5 Датчики струму
- 1.3.1.6 Датчики напруги
- 1.3.2 Пристрої, що задають
- 1.3.3 Порівнювальні елементи
- 1.3.4 Елементи, що підсилюють
- 2 Параметри й режими сак
- 2.1 Властивості сак
- 2.1.1 Принципи керування
- 2.1.2 Види зворотного зв’язку
- 2.1.3 Способи корекції сак
- 2.1.3.1 Застосування принципу зворотного зв'язку
- 2.1.3.2 Застосування принципу компенсації
- 2.2 Моделювання процесів в сак
- 2.2.1. Математичний опис елементів у змінних вхід – вихід
- 2.1.1.1 Стандартна форма запису диференціальних рівнянь сак
- 2.1.1.2 Операційний метод опису лінійних сак
- 2.1.1.2.1 Основні властивості перетворення Лапласа
- 2.1.1.2.2 Властивості й особливості передаточної функції
- 2.1.1.3 Лінеаризація рівнянь сак
- 2.2 Математичний опис сак у змінних стану
- 2.2.1 Стандартна форма запису рівнянь стану
- 2.3 Структурні схеми сак
- 2.3.1 Позначення у структурних схемах
- 2.3.2 Передаточні функції типових з'єднань ланок
- 2.3.3 Додаткові правила перетворення структурних схем
- 2.3.4 Визначення передатних функцій замкнутої сак за її структурною схемою
- Розділ 3 характеристики сак
- 3.1 Часові характеристики
- 3.2 Частотні характеристики
- 3.2.1 Логарифмічні частотні характеристики
- 3.3 Співвідношення взаємозв'язку характеристик сак між собою і передаточною функцією
- 3.4 Типові ланки сак і їхні характеристики
- 3.4.1 Пропорційна ланка
- 3.4.2 Інтегруюча ланка
- 3.4.3 Диференціюча ланка
- 3.4.4 Аперіодична ланка першого порядку
- 3.4.5 Форсуюча ланка
- 3.4.6 Коливальна ланка
- 3.4.7 Ланка запізнення
- 3.6 Якість і точність сак
- 4. Параметри та характеристики систем автоматичного керування освітленням
- 4.1 Системи автоматичного керування освітленням
- 4.1.1 Структура та функції локальних систем автоматичного керування освітленням
- 4.1.2 Структура та функції інтегрованих систем автоматичного керування освітленням
- 4.1.3 Структура та функції систем автоматичного керування зовнішнім освітленням
- Джерела
- «Теорія автоматичного керування»
- 6.050701 «Електротехніка та електротехнології»)