1.2. Історія розвитку теорії автоматичного керування

Першим автоматичним пристроєм вважають регулятор ходу годинника, який винайшов у 1675 році голландський вчений Гюйгенс.

Умови для подальшого розвитку автоматичного регулювання створило промислове використання водяного пару у вісімнадцятому столітті. Так у 1765 році російський механік Ползунов винайшов поплавковий регулятор рівня води в паровому котлі, а у 1789 році англійський механік Джеймс Уатт винайшов центробіжний регулятор швидкості обертання валу парової машини, принцип дії якого показаний на рис. 1.1.

Рис 1.1. Регулятор Джеймса Уатта

Труднощі практичного впровадження у виробництво багатьох пристроїв і способів регулювання стимулювали розробку методів розрахунку і проектування систем автоматичного керування Засновником теорії автоматичного керування вважається російський вчений Вишнєградський, який у 1876 році опублікував фундаментальну теоретичну працю “Об общей теории регуляторов”.

Великий вклад у розвиток теорії автоматичного керування внесли в кінці дев’ятнадцятого століття словацький вчений Стодола, австрійський вчений Гурвиць і російський вчений Ляпунов, котрий у 1892 опублікував визначальну для теорії стійкості автоматичних систем працю “Общая задача об устойчивости движения”.

В 30-х роках двадцятого столітті російський вчений Михайлов і американський вчений Найквіст впровадили в теорію автоматичних систем частотні методи дослідження, а пізніше (у 1946 році) американський вчений Боде збагатив частотні методи дослідження автоматичних систем логарифмічними частотними характеристиками.

В загальну теорію керування – кібернетику великий вклад внесли американці Роберт Вінер і Клод Шеннон, а також радянські вчені, зокрема, українські вчені Глушков, Івахненко та інші.